1. Хіба доля людини на землі не підневільна, як військова служба, а його дні, не є наче дні наймита? 2. Як невільник, вона прагне вечірньої тіні і, як наймит, чекає своєї заплати. 3. Така й моя доля: місяці марноти й визначені мені ночі болю... 4. Коли я лягаю, то питаю: Коли я вже встану? А та ніч тягнеться, і я просто лежу сповнений тривогою, аж до ранку. 5. Моє тіло вкрилось червою та струпами, мов земляною корою; моя шкіра тріскається та гноїться. 6. Мої дні минають швидше за ткацького човника й безнадійно щезають. 7. Тож згадай, що моє життя – лише подув вітру, і мої очі вже ніколи не побачать добробуту. 8. Незабаром мене не побачить навіть око Того, Хто постійно мене бачить. Твої очі, Ягве Яхувшуа, шукатимуть мене, але мене вже не буде. 9. Наче хмара, що розвіюється і зникає, так стається із тим, хто сходить до шеолу, – він звідти вже більше не виходить. 10. Він ніколи не повернеться до власного дому, і місце, де він жив, його не впізнає.
11. Тому я не можу більше стримувати моїх уст, а говоритиму в утиску мого духа, і скаржитимусь у гіркоті своєї душі. 12. Хіба я є морем, чи якоюсь морською потворою, що Ти ставиш проти мене вартових? 13. Іноді я кажу: Мене потішить моя постіль, нехай моє ліжко забере мої роздуми. 14. Але Ти мене лякаєш снами і викликаєш у мене тривогу привидами. 15. Тоді я волів би, щоб мене задушили, – краще вже смерть, ніж біль у кістках. 16. Мені обридло життя, – не буду ж я жити вічно. Залиши мене, адже мої дні – марнота. 17. Бо що таке людина, що Ти її так звеличив, і приділяєш їй стільки уваги? 18. Ти відвідуєш її щоранку, і щохвилини випробовуєш її? 19. Коли, нарешті, Ти відвернешся від мене, і відпустиш мене, аби я міг хоч проковтнути свою слину? 20. Навіть якщо я згрішив, то що я тим заподіяв Тобі, Стороже над людьми? Для чого Ти мене перетворив у Свою мішень, що я став для себе тягарем ? 21. І чому Ти не прощаєш мого гріха й не зітреш моєї провини? Адже коли я незабаром ляжу в землю, Ти почнеш мене шукати, – та мене вже не буде...
Твої брати в Ягве Яхувшуа